Між Трампом і Путіним: 5 кроків для закінчення війни від нардепа Сергія Соболєва

Наступного тижня Україна звернеться до Євросоюзу з проханням ухвалити нові масштабні заходи для ізоляції Росії, повідомляє Reuters. Агентство уточнює, що у 40-сторінковій Білій книзі, яка буде передана усім 27 країнам-членам Євросоюзу, увага акцентується на потребі зайняти "більш агресивну і незалежну позицію" у санкційній антиросійській політиці. Документ також містить критичну оцінку поточної політики Білого дому відносно Москви.

Чи піде ЄС на поглиблення протиріч зі США в питаннях підтримки України, Фокус поцікавився у народного депутата, заступника голови фракції "Батьківщина" Сергія Соболєва.

У Трампа немає плана щодо України

Дональд Трамп шокував європейських лідерів, коли після нещодавньої розмови з Путіним заявив, що не має наміру запроваджувати нові санкції щодо Росії, повідомляє, американське видання Axios. Яким чином, коли протиріччя між Брюсселем та Вашингтоном стають все очевиднішими, має діяти Україна задля збереження уваги президента США, якого звинувачують у заграванні з Кремлем?

Я вважаю, що ключова проблема американської адміністрації – це відсутність будь-якого плану, який давав би чіткі відповіді, що, як і в якій послідовності слід робити. На превеликий жаль, цим також страждали і дві попередні адміністрації – пана Байдена, а також пана Обами, за президенства якого у 2014-му відбулася анексія Криму та розпочалася повзуча окупація. Втім, якщо повертатися до чинної адміністрації США, то очевидно, що в усіх заявах, які лунають з вуст Дональда Трампа, не має навіть послідовності. Більш того, часто-густо протягом однієї доби лунають прямо протилежні заяви – то пан Трамп озвучує намір щодо більш жорстких антиросійських санкцій, а то вже не вводить жодних. То він усіляко прагне сам сідати за стіл мирних перемовин, а то розповідає про бажання вийти з процесу… Одним словом, у Білого дому не має чіткого плану з конкретними пунктами, який є в України та європейців. Власне, саме відсутність такого плану у Сполучених Штатів — це і є головна проблема, яка викликає розбіжності між Києвом та Брюсселем з одного боку і США — з іншого.

Але нам, підкреслюю, дуже важливо мати і зберігати двопартійну підтримку Сполучених Штатів. Хочеться сподіватися, що угода про інвестиції в Україну, або, як її ще називають, угода про корисні копалини, зрештою дасть нам відповіді на запитання про те, як надалі отримувати американську зброю. І якби ми реалізували принаймні цю частину, а саме: отримували б без обмежень зброю зі США, розуміючи, що розраховуватися за неї будемо колись пізніше, це вже був би велетенський плюс.

Річ у тім, що отримувати високоякісну та висококласну зброю ми можемо лише від США, позаяк військово-промисловий комплекс (ВПК) Європи, на жаль, дуже відсталий в цьому плані.

Що ж стосується протиріч, Сполучені Штати не поставляють і, сподіваюся, ніколи не поставлятимуть зброю Росії, натомість постачають її нам. Це вже дає чітке розуміння, на чиїй стороні у російсько-українській війні виступає американський уряд. Тому стосунки зі США маємо максимально підтримувати, але дуже і дуже важливо не завищувати при цьому очікувань від них.

Звідки взявся "меморандум" щодо мирних перемовин України і Росії

За підсумками нещодавньої розмови з Трампом, Путін розповів про готовність працювати з Україною над "меморандумом про майбутній мирний договір". Які положення, на ваш погляд, міститиме даний документ?

Поява в порядку денному різноманітних меморандумів — це прямий наслідок відсутності у команди Трампа чіткого плану дій станом на зараз і проекції кроків на майбутнє, які б дозволяли зупинити агресора. Зараз, на жаль, в промовах Трампа часто навіть незрозуміло, хто жертва, а хто агресор, а ситуативні плани Білого дому хаотичні і чи не щодня лунають у геть нових інтерпретаціях. Саме тому після кожного переговорного епізоду на поверхню випливають якісь меморандуми та інші нові нюанси. І це, як на мене, є найнебезпечнішим в мирно-переговорному процесі, оскільки відкриває вікно для різноманітних тлумачень, доповнень та інсинуацій, в які Кремль, окрім колишніх забаганок нічого нового не внесе. Навіть у таборі республіканців вже є готові проекти щодо посилення санкцій відносно Росії, але вони лежать під сукном, очікуючи відмашки Трампа.

У Путіна є цілі щодо Европи і НАТО

На відміну від Трампа, у Путіна є абсолютно чіткий план, за яким він послідовно рухається. Чи можливі компромісні відступи від цього плану з боку Кремля?

У Путіна є цілком конкретний план, який він вперше публічно окреслив на Мюнхенській безпековій конференції в 2008 році, але деталізував його в своєму останньому виступі-ультиматумі, який поставив перед повномасштабним вторгненням в Україну. Тобто, бажання та прагнення Путіна цілком зрозумілі. І на мій погляд, коли ти чітко розумієш, чого хоче ворог, то й ти маєш діяти достатньо чітко. Тому мені, відверто кажучи, незрозуміло, чому на ці чіткі і зрозумілі експансіоністські речі, про які Путін навіть не соромиться говорити вголос, не було і не має ніякої адекватної відповіді з боку американських адміністрацій: Обами і Байдена вчора та Трампа сьогодні.

В чому глобально полягає путінський план? По-перше, у невизнанні кордонів розпаду Радянського Союзу. Більш того, розпад СРСР — це в уяві Путіна — найбільша трагедія ХХ століття. По-друге, Путін не визнає розширення НАТО, причому не просто приєднання до блоку, які відбулися останнім часом, а геть усе, що мало місце в Альянсі, починаючи з 1990 року. Якщо взяти до уваги лише ці два пункти, то вже буде цілком очевидно, що надалі робитиме Путін. Він не зупиниться, якщо його не зупинять і зрозуміло, що його агресія не обмежиться Україною і пошириться на інші країни Європи. Росія вже зараз йде далі, коли фактично через зовнішню агресію, розхитує зсередини країни НАТО. І чому на це все адекватно не реагує Вашингтон, особисто мені незрозуміло.

Поряд з тим є й позитивні зрушення. Наприклад, позиція Європи докорінно змінилася з відходом когорти колишніх французьких президентів, канцлера ФРН Ангели Меркель і так далі. Дуже добре, що тримає свою позицію Італія. Залишаючись союзником Трампа, ця країна в питаннях України, майбутнього Європи та протидії російській агресії заявляє чітку та адекватну позицію, співзвучну з голосами Макрона, Стармера, Мерца. Але в цілому, на жаль, поки що позиції Європи і Сполучених Штатів розійшлися.

Чи допоможе Ватікан в мирних перемовинах

Останніми днями активно обговорюється питання того, що Ватикан вже у червні може стати новою площадкою для перемовин щодо мирного врегулювання. Крім того, президент Зеленський днями доручив сформувати постійну розширену національну переговорну групу. Тобто, так чи інакше, але мирний процес триває. Як ви оцінюєте найближчі перспективи?

Насправді майданчиків для ведення перемовин у нас вистачає. Є пропозиції не лише Туреччини, які вже почали реалізовуватися, а й Швейцарії, Австрії і тепер вже Ватикану. Втім, мені здається, що ключове питання полягає не стільки в самих майданчиках, скільки в тому, що російського агресора і безпосередньо Путіна влаштовують пункти напрацювань Стамбулу-1, а це обмеження української армії та ВПК, заборона вступу в міжнародні альянси, включаючи військово-політичні блоки тощо. А зараз у порівнянні зі Стамбулом-1 апетити Кремля ще виросли, зокрема, щодо територіальних питань. Таким чином я вважаю, що майданчик Ватикану, який наразі вимальовується, не зможе дати переговорному процесу імпульс, оскільки позиції сторін кардинально розійшлися, а позиція Америки, яка дійсно могла б підштовхнути агресора до адекватності, залишається невизначеною і хиткою. Формально зараз єдине, що спрацьовує з подачі американців – це зниження ціни на нафту, а відтак й на усі інші енергоносії. Але тут абсолютно співпали інтереси України, адміністрації Трампа і всього вільного світу. Це єдине, що є, і, можливо, не найгірше, адже саме фактор цін на енергоносії став причиною розпаду СРСР.

Шлях до мирного врегулювання між Україною та Росією

Яким ви бачите завершення процесу мирного врегулювання: коли це станеться, і наскільки ще стане витримки жити у війні в нашого суспільства з одного боку та економічної спроможності чинити опір агресору, з іншого?

Останні переговори, які відбулися у Стамбулі, продемонстрували неймовірну поляризацію позицій сторін і я переконаний, що без чіткої позиції Сполучених Штатів, без розширення і введення реальних та жорстких анти російських санкцій від США, а також без подальшого падіння ціни на нафту, процес не рухатиметься взагалі.

Тому зараз наше ключове завдання полягає в тому, щоб не зіпсувати відносини зі США і отримувати від них максимальну військову підтримку. Крім того, маємо активно працювати з нашими європейськими партнерами задля отримання підтримки по усіх напрямках без обмежень по далекобійній зброї, тощо. Це все сумарно стане відчутним поштовхом до того, щоб агресор спочатку зупинився, а далі вже відступав.

Якщо ми зможемо отримати чітку картину того, на яких умовах Сполучені Штати поставлятимуть нам зброю, це вже буде, на мій погляд, велика перемога української дипломатії і світової демократії, як такої. Досягнувши цього, далі маємо наполегливо рухатися по спільному з європейцями плану з 22-х пунктів. Це і є, на мій погляд, реальний маршрут нашого життя, який ми спільно маємо пройти з гідністю та витримкою.